Вітаємо Вас на сайті SmartEco!

Ми дуже раді тому, що Ви цікавитесь майбутнім нашої планети! Ми прагнемо надати Вам актуальну інформацію про альтернативну енергетику, поновлювані джерела енергії, новітні технології і рішення в галузі відновлюваної енергетики. Наша мета - допомогти Вам зробити правильний вибір, знайти ефективне рішення в галузі альтернативної енергетики! На сайті Ви знайдете актуальну інформацію про електропостачання, теплопостачання, енергозбереження з використанням альтернативних, поновлюваних, екологічно чистих джерел енергії, таких як сонячні панелі, вітрогенератори, геліосистеми. Залежно від обраної Вами технології отримання енергії, альтернативні джерела можна розділити на сонячні, вітряні, геотермальні, гідроенергетичні та такі, в яких застосовані технології отримання біо палива. Основними типовими рішеннями в даній галузі є: вітро-сонячні системи (комбіновані або окремі системи сонячних панелей і вітрогенераторів), сонячні колектори або, геліосистеми, теплові насоси та багато іншого.

Що ми пропонуємо (коротко):

SmartEco пропонує проектування, продаж, монтаж та інтеграцію, пуско-наладку систем альтернативного енергозабезпечення, таких як сонячні батареї, геліосистеми, системи опалення без газу, відеоспостереження, систем розумний дім та мультирум в м.Рівне, Рівненській області, та в межах України.


Олександр Дячук про залучення інвестицій в “зелені” технології

СмартЕко » Новини в галузі » Новини » Олександр Дячук про залучення інвестицій в “зелені” технології

Олександр Дячук про залучення інвестицій в “зелені” технології

Want create site? Find Free WordPress Themes and plugins.

Що, здавалося б, може бути нуднішим від теми низьковуглецевого розвитку України? Навіть вже це складне двокореневе слово здебільшого відлякує журналістів (як про це сказати так, щоби телеглядачі не переключили одразу на інший канал, а решта не закрила вкладку зі статтею?), а що вже казати про пересічних громадян? Але якщо копнути хоч трішки глибше – стане зрозуміло, що питання низьковуглецевого розвитку лежить на перетині економіки, екології та енергетики і напряму стосується того, на якій планеті і в якій країні житимемо за десяток років ми самі, наші діти та внуки.

Щоб переконатися в тому, що Паризька кліматична угода та низьковуглецевий розвиток України, до якого прагне наша держава – це насправді важливо, Громадянська мережа ОПОРА поспілкувалась зі старшим науковим співробітником Інституту економіки та прогнозування НАН України Олександром Дячуком – учасником одразу декількох робочих груп, що розробляють План дій з низьковуглецевого розвитку України.

Яким чином Паризька кліматична угода стосується України? Чому наша держава однозначно підтримала цей міжнародний документ?

Паризька угода має на меті не допустити підвищення температури на планеті до критичної позначки. Лише на перший погляд це не стосується України. Ми вже сьогодні помічаємо теплі зими – нібито це добре. Можна передбачати також збільшення врожаїв через більш теплий клімат. Але все можуть знівелювати стихійні лиха, які вже трапляються майже по всій території України і є висока ймовірність, що вони будуть збільшуватися слідом за зміною клімату. Буревії, аномальні зливи, підтоплення – все це катаклізми, які ми чомусь воліємо не пов’язувати із постійним зростанням викидів парникових газів у атмосферу, хоча це тісно пов’язані між собою явища. Знову ж, у нас гідроелектростанції минулого року виробили половину електроенергії з того, що вони виробили в 2013-му році, бо не було води, наші ріки були майже наполовину порожні. Я сам бачив і тут у Київській області і в Хмельницькій області, на ріці Дністер – рівень води падав на 10 метрів і це був шок для місцевих жителів, бо вони такого раніше не бачили.

Важливість підписання Паризької угоди для України полягає ще й в тому, що в нашій країні – вкрай зношена інфраструктура, зношеність сягає вже більше 83%, і це за даними Держстату. Ресурс наших ТЕС, ТЕЦ та АЕС також уже практично вироблений. 90% енергоблоків ТЕС будувалися в 60-х, 70-х роках, а 60% ТЕЦ та котелень в 30-70-х роках ХХ ст., їхня технологія принципово не змінилася, ми не можемо гарантувати їх безперебійну роботу вже в найближчі роки. Підписання та ратифікація Паризької угоди дасть змогу Україні залучити інвестиційні ресурси для заміни застарілої інфраструктури, зокрема і в енергетиці. Паризька угода є рамковою, тобто механізм залучення коштів складно сьогодні спрогнозувати. Можливо, це будуть механізми, подібні до того, як це було по Кіотському протоколу, а можливо й нові. Однак, щоб їх використати Україні вкрай необхідно посилити свою участь в міжнародних процесах, пов’язаних із “наповненням” механізмами Паризької угоди, в першу чергу, шляхом посилення інституційної спроможності (збільшення чисельності та якості кадрів) відповідальних за це міністерств.

Які кроки має здійснити Україна після підписання Паризької кліматичної угоди?

По-перше, Україна має ратифікувати Угоду. Це рішення має прийняти Верховна Рада. Станом на зараз профільне міністерство – Мінекології – відповідальне за розробку Закону про ратифікацію Паризької угоди. Суб’єкт подання цього законопроекту до парламенту – Президент, і наскільки мені відомо, уже найближчим часом відповідний документ може бути зареєстровано у Верховній Раді, а далі буде голосування. Тобто це стандартна процедура щодо ратифікації подібних міжнародних угод. У нас є досить високі шанси, що вже на наступній конференції ООН по зміні клімату, яка відбудеться в листопаді цього року, Україна зможе заявити, що ми вже ратифікували Паризьку угоду і працюємо далі над її імплементацією.

По-друге, необхідно якісно завершити процес розробки стратегії низьковуглецевого розвитку, який нещодавно розпочався. Цей документ має визначати політику, цілі та заходи трансформації структури (моделі) економіки, зокрема й енергетики, в напрямку суттєвого скорочення викидів парникових газів (декарбонізації) та одночасного економічного зростання на принципах декаплінгу, із зазначенням напрямків інфраструктурної розбудови, орієнтованих обсягів інвестицій тощо. У нас цей процес триває за сприяння Проекту USAID «Муніципальна енергетична реформа в Україні». Я був щиро вражений тим, скільки експертів, фахівців високого класу взяли участь у засіданні робочих груп по розробці стратегії, попри те, що це здійснюється на добровільних началах.

Розкажіть, будь ласка, що Вам відомо про діяльність цих робочих груп?

До організації цих робочих груп я не маю особливого стосунку, тому висловлюватимусь як рядовий їх учасник. Перша конференція, присвячена розробці Плану дій з низьковуглецевого розвитку, відбулася у квітні цього року і зібрала більше ста учасників. Звичайно, що такою групою напрацювати якесь єдине спільне бачення дуже важко, і було прийнято правильне рішення розподілити експертів на декілька ключових напрямків, секторів. Це енергопостачання, енергоспоживання у ЖКГ та промисловості, транспорт, сільське і лісове господарство та поводження з відходами.

Як я розумію, заплановано, що ці групи напрацюють свої пропозиції на базі запропонованих американською компанією CCS переліку інструментів (політик і дій) для стратегії низьковуглецевого розвитку України. Цей перелік заходів релевантний до США і в деяких моментах не зовсім відповідає українським реаліям, але як база і формат для обговорення та формування вітчизняних напрямків політик і дій для стратегії низьковуглецевого розвитку – дуже вдалий. На основі відібраних заходів по різним секторам формується єдиний каталог, і далі потрібно буде ранжувати ці заходи по критеріям. Таким як економічна доцільність, енергетична безпека, самозабезпеченість енергетичними ресурсами, екологічність і так далі. Ми, як Інститут, плануємо взяти активну участь у цьому ранжувані використовуючи свої економіко-математичні моделі та методи. В результаті отримаємо щось на кшталт дорожньої карти – аби показати органам влади, куди потрібно рухатись, які заходи доцільно підтримувати в першу чергу для того, аби ефективно боротися зі зміною клімату в наших реаліях і одночасно модернізувати технології та структуру вітчизняної економіки.

З іншого боку, у розвинутих країнах подібні стратегії націлені, в першу чергу, на бізнес. Підприємці мають розуміти, що через, скажімо, 10 років, буде попит на певні технології, види бізнесу, або що держава збирається підтримувати конкретний напрямок в економіці чи енергетиці – і є сенс інвестувати у будівництво специфічних заводів, або в розробку нових технологій. Мені в цьому ключі сподобався вислів Ілона Маска, який назвав виробництво електромобілів «майстер-планом для скорочення викидів парникових газів». Тобто бізнес бачить, що вектор спрямовується на розвиток «зелених технологій», що мало хто інвестує, припустимо, у вугільні технології. Світовий банк не фінансує жодного вугільного проекту. Це нормальний процес – коли бізнес має соціальну відповідальність і заробляє кошти, заодно сприяючи реалізації певних національних чи глобальних пріоритетів, цілей.

Повернімося до логіки Паризької угоди. Все ж її мета достатньо конкретна – не допустити ситуації так званого глобального потепління, при якій, як прийнято вважати в академічних колах, виникне певний природний колапс. Чи вирішує Паризька угода цю проблему?

За Паризькою угодою, країнам-підписантам запропоновано (там, здається написано саме «запропоновано», а не «вони зобов’язані»), підготувати стратегії низьковуглецевого розвитку, що буде чинною терміном до середини століття, до 2050 року. Це тому, що перед тим як підписати Паризьку угоду, країнам було запропоновано подати свої так звані очікувані національно-визначені внески (ОНВВ), в яких би країни показали свої справедливі та амбітні цілі щодо скорочення викидів парникових газів. Так от, країни подали ОНВВ, Паризька угода була підписана, але, після аналізу тих усіх «амбітних» цілей виявилося, що сукупна кількість очікуваних парникових газів може призвести до підвищення температури на планеті на 3-4 градуси.

Тобто вони не достатньо амбітні?

Вони абсолютно не в ключі. Науковці кажуть, що максимально допустиме підвищення – 1,5 – 2 градуси. Я очікую, що найближчими роками кожен підписант угоди переглядатиме свої ОНВВ, щоб вони справді були у всіх амбітними. І до 2020 року слово «очікувані» у визначенні має зникнути. Просто національні зобов’язання мають бути юридично закріплені, і тоді вже країна не зможе їх підвищити, тільки знизити. На мій погляд, Україна також подала не амбітну ціль. Щоб досягти тієї цілі, яка подана, ми можемо нічого не робити. Цілі таких країн, як Україна, Китай або Туреччина, передбачають не обов’язково скорочення, а можливість навіть суттєвого збільшення викидів!

Тому має бути розроблена стратегія на 30 років, тобто до 2050 року. Щоби знову на рівні ООН повторно переглянути внески, в більш довготривалій перспективі. Наприклад в Китаї передбачають, що максимуму викидів країна досягне в 2030-му, а далі вони планують знижувати. По Україні ми також бачимо, що десь до 2030-35-х рр.., ми можемо трішки наростити викиди парникових газів (за умови, що наша держава буде економічно розвиватися), а вже згодом ми повинні їх скорочувати, оскільки цей час нам потрібен для трансформації як економіки в цілому, так і енергетики зокрема.

Тож Україні варто переглянути очікувані показники викидів парникових газів у бік зменшення? Що такий крок принесе нашій державі?

Якщо якісь розрахунки в рамках підготовки стратегії низьковуглецевого розвитку будуть показувати, що цілі ОНВВ – не амбітні, і можна скорочувати більше, то це буде чудовою підставою мотивувати Мінекології до перегляду цілей. Інакше не амбітність цілей скорочення може стати перешкодою в залученні інвестицій.

Польща вважає сукупний план ЄС щодо скорочення викидів надто амбітним, бідкаються що їм це буде складно досягти. А з іншого боку – Україна, яка може нічого не робити і не перевищити задекларованих 60%. Буде створено міжнародний інвестиційний фонд, з якого можуть фінансуватися проекти зі скорочення викидів парникових газів. І розпорядники скажуть: є певна сума, нехай 100 мільйонів інвестицій у зелену енергетику. Якщо ми захочемо їх залучити – одразу виникне питання навіщо нам ці гроші, якщо ми і без інвестицій досягнемо задекларованих показників. Отже Україні потрібно переглянути задекларовані викиди парникових газів, щоб мати змогу залучати значні інвестиції в «зелені технології».

Що наразі відомо про механізм функціонування цього фонду?

Поки що не прописано, хто конкретно наповнюватиме цей фонд, хто з нього отримуватиме кошти. Відомо тільки, що наповнюватимуть економічно розвинені країни, а отримуватимуть країни, що розвиваються та інші. Наступна міжнародна зустріч буде у Маракеші в листопаді цього року, можливо вже там напрацюють якісь конкретні механізми з цього питання і знову підтвердять рішення спільними зусиллями переважної більшості держав стримувати глобальне потепління.

І на завершення – Україна наразі готує декілька суміжних стратегій – говорять про кліматичну, енергетичну, енергоефективності тощо. Яка ситуація із їх розробкою і як вони будуть пов’язані зі стратегією низьковуглецевого розвитку?

При підготовці такого роду стратегій треба ставити реалістичні плани. 2 роки на підготовку стратегії – це нормально. Енергетичної стратегії, наприклад, досі немає тому що не правильно поставлені цілі і терміни їх виконання. Коли ставиться задача: за три місяці треба підготувати стратегію – це просто йде всупереч будь-яким підходам щодо розробки такого роду документів: для початку потрібно провести ґрунтовний аналіз існуючої ситуації в галузі, потім розробити концептуальні підходи до розробки стратегії (включаючи вибір математичних моделей для дослідження сценаріїв розвитку галузі), потім знайти консенсус в тому, яким ми бачимо майбутнє цієї галузі (візію) серед чиновників чи міністерств, наукових, громадських організацій із залученням експертів і т.д. Зрозуміти, де знайти інвестиції, тому що основне питання – це кошти.

Вже два укази Президента України щодо оновлення енергетичної стратегії не виконуються. Перший був ще у 2014-му році. До того ж комунікації між міністерствами бажають кращого.

Я очікую якийсь попередній драфт стратегії низьковуглецевого розвитку в 2017-му році, а певний узгоджений документ вже наприкінці 17-го, можливо в 18-му році. І за цей період має початися паралельний процес перегляду Національних планів з енергоефективності та відновлюваних джерел енергії з їх пролонгацією після 2020 року. Зрештою, якщо стратегія буде концептуально завершена через 2-3 роки – це було би чудово.

З усіх цих документів саме стратегія низьковуглецевого розвитку – найширша. Бо всебічний соціально-економічний розвиток і добробут населення лежить в її основі. Стратегія низьковуглецевого розвитку має виставити, так би мовити, маркери на шляху розвитку держави, а всі інші стратегії економічного, енергетичного, інноваційного і т.д. розвитку, як на національному, так і на регіональному рівнях, мають розроблятися в рамках цих маркерів. Тобто Україна так повинна скорочувати викиди парникових газів, щоб у нас зростала економіка, зростали доходи населення і покращувались умови його проживання, забезпечувалася екологічна та енергетична безпека і, що важливо, щоб все це відбувалося на базі власних інноваційних технологій. Приємно, що перший крок у цьому напрямку вже зроблено. Мінприроди розробило проект Концепції реалізації державної політики у сфері зміни клімату на 2016–2030 рр., метою якої є вдосконалення державної політики у сфері зміни клімату задля досягнення сталого розвитку держави, створення правових та інституційних передумов для забезпечення поступового переходу до низьковуглецевого розвитку за умов економічної, енергетичної та екологічної безпеки і підвищення добробуту громадян. Тепер необхідно, щоб Уряд її затвердив і рухатися далі, бо роботи в цьому напрямку, ще дуже багато, як для чиновників, так і для українського суспільства в цілому.

Спілкувався: Богдан Горобчук

Громадянська мережа ОПОРА

Джерело: есоtown.соm.uа

Did you find apk for android? You can find new Free Android Games and apps.
Автор | 2016-07-12T20:42:27+00:00 Липень 12th, 2016|Новини|